Улю́блена спра́ва моє́ї бабу́сі – це її́ горо́д. Вона́ цим займа́ється все своє́ життя́. Íноді ска́ржиться, що горо́д їй набри́д. Але́ тíльки до пе́рших плодíв. По́тім ска́рги випаро́вуються та залиша́ється тíльки задово́лення.

La actividad favorita de mi abuela es su huerto. Lleva toda su vida ocupandose de él. A veces se queja de que el huerto le aburre. Pero solo hasta los primeros frutos. Luego las quejas desaparecen y queda solo la satisfacción.

Я не ду́же люблю́ ці бе́сіди. Бе́сіди про те, як кома́ха ї́сть помідо́ри, або́ як га́рно росте́ гарбу́з в цьо́му ро́ці, або́ як пога́но, що нема́є дощу́ вже бага́то днів по́спіль. Але́ я дуже́ люболю́ свою́ бабусю́, тому́ му́шу слу́хати.

No me gustan mucho estas conversaciones. Conversaciones sobre cual insecto come los tomates, o cómo de bien crece la calabaza este año, o qué malo que no ha llovido en muchos días seguidos. Pero quiero mucho a mi abuela, así que tengo que escuchar.

Я завжди́ диву́юсь та не зо́всім розумíю звíдки бабу́ся бере́ си́ли. Íноді вона́ прихо́дить з робо́ти ду́же вто́млена. Але́ як тíльки зайде́ на свíй горо́д – вто́му як руко́ю зняло́. Вона́ мо́же не вихо́дити звíдти до те́мної но́чі! Мабу́ть земля́ надає́ їй сили́.

Siempre me pregunto y no entiendo del todo de dónde saca mi abuela tanta energía. A veces llega del trabajo muy cansada. Pero en cuando entra a su huerto, el cansancio desaparece como por arte de magia. ¡Puede quedarse ahí hasta las tantas de la noche! Tal vez la tierra le da fuerza.

Звича́йно я їй допомага́ю. Але́ я помічни́к таки́й собí. Бабу́ся постíйно й сміє́ться з ме́не й сва́рить одноча́сно. Оди́н день я не так полива́ю квíти, дру́гий день я наступа́ю на молоду́ мо́ркву, тре́тій день – я́блука не так збира́ю й таке́ íнше в цьо́му ду́сі…

Por supuesto le ayudo. Pero no soy un gran ayudante. Mi abuela siempre se ríe de mí y me regaña al mismo tiempo. Un día riego mal las flores, al siguiente piso las zanahorias jóvenes, y al tercer día no recojo bien las manzanas, y así sucesivamente…

А одно́го ра́зу, коли́ менí було́ 5 ро́ків, я ду́же захотíла зроби́ти приє́мно мої́й бабу́сі. Я нарвала́ мале́ньких квіточо́к на горо́ді та подарува́ла їх. За це мене́ посвари́ли. Але́ ж я не зна́ла, що то були́ квíти полуни́ці! Роби́ пíсля цьо́го приє́мне…

Y una vez, cuando tenía 5 años, quise mucho darle alegría a mi abuela. Corté unas pequeñas flores en el huerto y se las regalé. Me regañaron por eso. ¡Pero yo no sabía que eran flores de fresas! Intenta dar alegría despues de todo eso…

Але́ як же приє́мно по́тім, взи́мку, коли́ за вікно́м морозе́ць та снíгу по колíно, сидíти вдо́ма та пи́ти гаря́чий чай з бабу́синим полуни́чним варе́нням з вла́сного горо́ду! Як тíльки зажму́рюєш очі від задово́лення, одра́зу уявля́єш лíтній день, бабу́сині кло́поти в горо́ді та бабу́син сміх від того який я “помічни́к”.

¡Pero qué agradable es luego, en invierno, cuando afuera hay heladas y la nieve llega hasta las rodillas, sentarse en casa y tomar un té caliente con la mermelada de la abuela, hecha de fresascde su propio huerto! En cuando cierras los ojos de placer, de inmediato te imaginas un día de verano, la labor de la abuela en el huerto y su risa por lo “gran ayudante” que soy.